Рідні люди мене зараз не підтримують, сміються наді мною за спиною, кажуть, що зовсім розум втратила. А справа ось у чому. Всі беруть дітей з дитбyдинку, а я вирішила забрати чужу бабусю з будинку престарілих. Жоден з друзів і сусідів не схвалив мого вчинку. Все, як один, покрутили пальцем біля скроні зі словами: — Зараз такі часи, і так життя важке, а ти собі ще й нахлібника в будинок взяла! Але я впевнена, що я вчинила правильно. Це моє життя, і мені робити вибір, як краще. Але сумно від того, що родичі по-іншому почали ставитися до мене, немов я у них прошу грошей або допомоги. А я ж нічого ні в кого не беру. Раніше ми жили вчотирьох: я, дві моїх дочки і моя мама. На жаль, 8 місяців тому моєї мами, яку ми дуже сильно всі любили, не стало, і ми залишилися втрьох.
За ці місяці, ми з дочками зрозуміли, що у нас є ще багато сил і часу, і ми можемо витратити їх на допомогу іншій людині. Ще зі школи у мене був близький друг, який до 30 років, замість того, щоб побудувати сім’ю і кар’єру, просто зіпсував сам собі життя. Найсумніше, що він жив, як хотів, на пенсію матері. Коли вона перестала її давати, він просто здав її в будинок престарілих, якимось чином виманивши перед цим у неї квартиру, а гроші пустив за вітром.Кілька років жив безбідно, ні в чому собі не відмовляючи, а потім гроші скінчилися, а про маму він і не згадував, йому було байдуже до неї, він навіть не знав, чи є вона ще на світі. Я тітку Раю знала з самого дитинства, як і вона мене. Раз на місяць з дочками заїжджали до неї в гості і привозили різноманітних смаколиків. Тітка Рая раділа нашим візитам, як маленька дитина, крім нас до неї ніхто не приходив. На мою ідею доньки відреагували з величезним позитивом, а молодша Світлана, якій зараз 5 років, і зовсім радісно закричала: — Ура, у нас знову буде бабуся!
Але ви навіть уявити не можете, як на мою ідею відреагувала тітка Рая! Вона так довго плакала від радості, що довелося її заспокоювати. Зараз вже майже 2 місяці, як ми живемо з бабусею Раєю душа в душу. Ми всі любимо її, а вона нас. Ось тільки ми ніяк не можемо зрозуміти, звідки у бабусі, якій вже йде восьмий десяток років, стільки енергії. Адже вона встає о 6 ранку щодня, а ми прокидаємося під аромат свіжоспечених млинців або оладок. Вона робить вдома всю роботу, хоча я її ні про що не прошу. Вона миє посуд, готує нам смачненьке поїсти. Віддає мені всю пенсію, щоб я купувала продукти і платила комунальні, адже в магазин вона не ходить, їй важко. А родичі навіть перестали приходити до мене в гості. Таке враження, що мене все відреклися, але ж я нічого поганого нікому не зробила.