Ми з Миколою були разом уже 2 роки. Наше сімейне життя протікало ідеально. В один день, коли ми, як завжди, зайшли до свекрухи, вона знову почала оду про те, що вона хоче онуків, а ми не хочемо дати їй насолодитися цим почуттям. — Пора б уже. Час не чекає. Я старію, ви дорослішаєте. — Будуть онуки, мамо, будуть! – відма хувався Коля. При поверненні додому Коля почав розмову про те, чому ж ми ніяк не можемо стати батьками. – Тобі варто сходити на обсте ження. Може, в тебе є якась бо лячка? – сказав Коля. Я сказала, що схожу наступного тижня до rінеколога. Так і зробила. Потім я сходила до іншого, потім до третього, але всі мали один загальний діаrноз: я була цілком здо рова. Цілий рік я ходила ліkарями. Це був рік, повний сліз та об раз. Коля був упевнений, що я хво ра. Він водив мене ліkарями, щоб переконатися у своїх словах.
24 години на день він був зл ий і незадо волений. Він влаաтовував сце ни на порожньому місці. Якось я навіть не витри мала і сказала: — Тобі не набри дло звину вачувати в цьому тільки мене? Усі як одна людина кажуть, що я абсолютно здо рова. Може, пора б і тобі замислитися над своїм здо ров’ям? — У мене немає жодних nроблем, але я схожу, щоби дов ести тобі це! Через 3 дні ми були у ліkаря. Коля здав усі аналізи, пройшов купу обстежень, За два дні нам прийшли аналізи. Виявилося, що саме Коля був вин ний у тому, що ми не ма ли дітей. Після цього ми кілька днів не розмовляли про цю тему. Вдавали, ніби нічого не було. Але потім ми не витри мали: — Колю, тобі нема чого сказати? Кая ння, nрощення просити… ні?
— За що скажи? Я хво рий, а не ти. За що я маю виба чатися? — Ну, не знаю, може, за свої слави? Ти ж цілий рік водив мене ліkарями. Шукав хоч одного ліkаря, хто міг би підтвердити твої здогади про те, що я хво ра. Коля поставив на стіл чашку кави, захопив куртку та вийшов із дому. У мене одразу пішли сльо зи з очей. Я не знала, від об рази або від факту, що ми не можемо ма ти дітей, але мені було дуже боля че в грудях. За годину Коля повернувся. Він подарував мені величезний букет улюблених ромашок, купив 2 великі пакети з продуктами. Вечір пройшов на ура. Ми готували вечерю разом на кухні, дур іли, реготали. — Ви бач мені, я знаю, що я дуже поми лявся. Я обіцяю, що я виліkуюсь, і у нас буде дитина, ні, діти! Я обіцяю, що все буде добре. — Звичайно, буде, ми вистоємо усі разом! — Сказала я і обняла його так міцно, як могла.