Я була заміжня за Павлом кілька років, але він був моїм другим чоловіком. У мене вже був син від першого шлюбу, який жив з нами, а в нас із Павлом було ще два спільні хлопчики. Він був дивовижною людиною, який любив всіх дітей, а не лише своїх рідних. Це була головна причина, через яку я дуже любила його. Мій колишній чоловік, Микола, опинився в такій ситуації, одружившись вдруге і наро дивши ще двох синів. Ми обидва жили своїм життям, і він щомісяця переказував гроші на мою картку на потреби нашого сина.
Він мало спілкувався з дитиною, тільки питав про потреби та про те, скільки що коштує. Якось я відвезла свого сина відвідати бабусю – маму Миколи – і вона запитала, які аліменти платить її син. Я відчував себе збентеженою і не хотіла відповідати, але вона наполягла, щоб ми сіли та поговорили про цю тему. Валентина Семенівна почала ро зповідати мені про нову дружину Миколу, яка була набагато молодша за нього і багато чого від нього хотіла. Нова жінка була рада, що Коля не витрачається на аліменти, але Валентина думала інакше. Моя свекруха наполягла на тому, щоб я зажадала від Миколи всю суму, яка належить мені за законом.
Я вагалася, бо нам ці гроші були не потрібні, але свекруха пояснила, що це буде потрібно в майбутньому, адже додаткові гроші нікому не завадять. Та й Андрій, коли виросте, згадуватиме свою бабусю добрим словом. Залишивши сина з його бабусею, я зрозуміла, що маю бути вдячна за мудрість колишньої свекрухи. Я ще не вирішила, чи подавати на аліменти, але я вдячна Валентині Семенівні за щиру турботу про майбутнє мого сина. Незважаючи на те, що вона була моєю колишньою свекрухою, вона все ще дбала про нас і хотіла для нас найкращого. У наші дні рідко можна зустріти таких добросердечних людей.