Рита наро дилася недоношеною ранньою весною, коли природа прокинулася раніше, ніж очікувалося. Молода мама, Лариса, вирішила покинути її у полоrовому будинkу, навіть не погодувавши. Катерина, сусідка Лариси по па латі, теж наро дила раніше за термін, але її дитини вже не було. Вона не хотіла повертатись додому, бо часто сварилася з чоловіком. Катерина вирішила подбати про Риту, хоча та була їй чужою, подумавши: «Чужих дітей не буває». Вона пішла з лікарні одна з маленькою Ритою, ніхто їх не зустрічав, але вона прив’язалася до малечі всього за кілька днів.
Як і передбачалося, чоловіка Каті не було вдома, і хоча Катерина була досить молоденькою, вона була дуже вольова. Їй хотілося спробувати змінити його, але в неї погано виходило. Молоді люди прожили разом лише два роки, і Катя думала, що після народження дитини вона зміниться, але доля ро зпорядилася інакше. Увечері після виписки з’явилася свекруха Катерини, Тетяна Василівна, яка звинуватила її у проблемах сина. Катерина після цієї ро змови остаточно вирішила подати на ро злучення, але свекруха все твердила: – Стривай, ти в нас отримаєш… Незважаючи на погрози свекрухи, Катерина більше не турбувалася, а турбот у неї було багато: купити колиску, ліжечко, дитячий одяг. Пролетів рік, і у квартирі Каті з’явився чоловік на ім’я Валентин Андрійович.
Він виявився дідусем Рити, батьком Катерини. Він давно шукав доньку, але дружина відмовлялася надати йому хоч якісь дані про доньку. Валентин пояснив, що вважає Катерину своєю рідною дочкою, і шкодує, що всі ці роки дружина не дозволяла йому втручатися в її виховання і сама не робила нічого заради добробуту доньки. Валентин стежив за Катериною протягом місяця та хотів допомогти їй, передавши конверт із грошима. Він запропонував виїхати з ним до його просторого будинkу. Катерина погодилася і вони почали жити разом. Вже незабаром у Катерини з’явився чоловік, і здавалося, що життя налагоджується і набуває нових фарб, яких так не вистачало дівчині все життя.