Багато батьків дозволяють своїм дітям шуміти і вести себе неналежно в громадських місцях; тому я свідок. А батьки розчулю ються їхньою поведінкою, у кращому разі – мовчать.Я якось їхала у плацкартному вагоні. Там розсадка по квитках.Зі мною поряд сиділи мати та троє її дітей. Двоє дорослих дівчаток і один хлопчик, молодший приблизно шести-семи років. Він багато говорив, розповідав іншим пасажирам, які у нього здобутки у спорті, які у школі його успіхи, розповідав про своїх друзів, з якими він познайомився у таборі. Коли йому щось не подобалося, або коли мама дещо відмовляла, він кидався на матір із кулаками.Він поводився потворно.
Не сидів на місці, лазив місцями своїми брудними кросівками, розповідав вірші. А потім став співати пісні із репертуару Шуфутинського. Старша сестра спробувала зробити зауваження, але мати зупинила її. — Не чіпай! Нехай веселиться. У нього ж канікули.Природно, моя думка і думка інших, кому він заважав, нікого не бентежила.Коли до нас заходили нові пасажири, він відмовлявся поступитися їм їхнім місцем. А мама не діяла. Тільки кондуктор зміг підняти його з місця.І ще один випадок. Дівчинка, якій було приблизно 5. Вона поводилася спокійно та мирно грала зі своїми іграшками вдень. А коли наставала ніч, вона влаштовувала концерти.
Батьки не робили їй зауваження, просто сиділи і розчул ювалися талантами своєї дитини, навіть аплодували. Це нормальна поведінка? Я звин увачую у цьому батьків, а не дітей. Вони виховали їх такими, вчасно не зробили їм заува ження – і це стало для них нормою.Моя дочка часто буває у подібних ситуаціях, але вона чітко знає, що можна робити, а що не можна. Ми з самого початку пояснили її і не дозволили заважати спокою інших пасажирів, але вона виросла відкритою і товариською дитиною.Батьки, будь ласка, слідкуйте за дисципліною та поведінкою своїх дітей.