Я давно хотіла прописати дружину сина у своїй квартирі. Ось нарешті зважилася, і ми сиділи в коридорі, прямо перед кабінетом паспортистки. Зі мною були мій син та його дружина.Працівниця паспортного відділу покликала мене, а сина та його дружину попросила почекати в коридорі, двері були відчинені. Співробітниця почала ставити мені питання про те, чи добре я подумала, чи зважила все за і проти, і порадила зробити тимчасову реєстрацію.
Після її слів у мене виникли сумніви, чи правильно я роблю. Моя інтуїція ніколи не підводила мене, але я вирішила відкинути усі погані думки. А паспортистка своєю чергою підливала олії у вогонь. Вона мене запевняла, що я неправильно вчиняю.Я не хотіла образити невістку. Так, не відмовляюся, з нею ми іноді сварилися, були конфлікти, але ж конфлікти трапляються в кожній сім’ї. Я дуже довго думала над цим питанням і нарешті вирішила.
Співробітниця паспортного відділу розповіла мені, що кожен день зустрічається з багатьма жінками, які приходять у сльозах і просять виписати невістку.Вона востаннє запитала мене, чи добре я подумала, на що я відповіла, що твердо вирішила. Невістка чула всю розмову.Дорогою додому син із дружиною бурхливо обговорювали слова паспортистки, а я була в сумнівах, які не давали мені спокою. Ми пішли додому і забули про цей інцидент. Через рік на світ з’явився мій онук, його теж прописали в мене.
Я не заперечила. Через два роки стосунки сина з дружиною стали натягнутими, і вони розлу чилися.Якщо чесно, їхнє розлу чення мене не дуже хвилювало, я думала про інше. Невістка не збиралася ні з’їжджати з квартири, ні виписуватись. Я попросила про це, але вона відмовилася. Мені довелося звернутися до суду, щоб добитися справедливості. Я знову зустрілася із паспортисткою. Вона тоді мені казала не прописувати наречену, намагалася переконати мене, але я ігнорувала її слова. Тепер нажила зайвий клопіт на свою голову.